Никого вообще. Принимать собственные решения. Нести за них отвественность. Расхлебывать. Делать то, что нравится. Иметь смелость сказать об этом окружающим. Не извиняться за свой выбор. Не извиняться за то, что собираешься делать еще раз. Не извиняться за то, что не можешь быть никем, кроме себя самого. Расти над собой. Не сравнивать: себя и других, других между собой. Не останавливаться. Не замедляться. Пробовать новое. Создавать себе жизнь настолько заполненную, чтобы не оставалось времени лезть в чужую. Не жалеть, но делать выводы. Искать своего совершенства, но не требовать его от окружающих. Ждать многого от себя, но быть снисходительным к выбору окружающих. Не ждать ни от кого хорошего. Отдавать, но не позволять себя эксплуатировать.

И учиться посылать, если сильно надо...






P.S. Кстати, белье отсюда (тыц). А про фотографа я вам сто разов писала (тыц) ))).

Проснулась в полпятого. Решила красить волосы. Обычной самой краской для волос. Без ценных масел, добытых из попки колибри в момент восхода солнца пятого дня лунного цикла. Поэтому каждая минута на счету. Шаг вправо-шаг влево и месяц рыдать, глядя на свое отражение в зеркале.

И тут, аккурат когда надо смывать краску, эта рыжая скотина (В. Бандерас, тыц тут) идет в ванну. Но там уже побывала Шкварка (тыц тут). Поэтому Вася делает брезгливое лицо и ходит кругами. Я убираю. Оно, видимо, не доверяет моим клининговым домохозяйским способностям и опять ходит по ванне с брезгливым лицом. Потом оно наконец садится и с рожей индейского вождя, который думает продавать Аляску за бусы или подождать пока курс вырастет, делает свои дела. Медленно!!! И с чувством собственного достоинства!

Короче, теперь я либо Бетти Пейдж, либо Эльвира повелительница тьмы. Ну Бетти мне как-то ближе. Радует только одно - скоро суббота и мое моджо ко мне возвращается))).

Я оце не люблю пляж. Бо, по-перше, мені там нема чого робить. Мене вбиває думка про лежання на піску без явних ознак життя. По-друге, у мене нульова толерантність до сонця - шкіра згоряє моментально, а в голові паморочиться і мені постійно здається, що я морозиво, яке забули з'їсти поставити до холодильника.



/Я не люблю пляж. Во-первых, мне там совершенно нечего делать. Меня убивает мысль о лежании на песке без дела. Во-вторых, я не дружу с солнцем: кожа покрывается волдырями, а сознание затуманивается и я чувствую себя растаявшим мороженным./

Але воду я люблю. Страшенно люблю море (мінус натовп та "Пахлава Мєдоооооваааааая"). Взагалі вода мене заспокоює та освіжає в емоційному плані. Мабуть тому, шо я жєнщчіна із палаючим поглядом та страстями.

/А вот воду я люблю. Безумно люблю море (минус толпа+пахлава). Вода меня успокаивает и умиротворяет./

Хоч би там як я не любила пляж, але гідрокостюм річ корисна. У мене ніколи не складалось із купальниками, а останні років 7 я зовсім нічого не можу собі підібрати. томи шию сама. Ото нашила собі купальничок у ретро стилі. Із бабусиними труселями. Ну, подобається мені таке, що робить.

/Как бы я не относилась к пляжу, а купальник нужОн. У меня всегда были проблемы с выбором. Последние лет 7 совсем туго, поэтому шью себе сама. Вот, пошила себе купальник в ретро стиле. С бабушкиными труселями. Ну нравятся мне они!/



Канєшно, елемент халтури тут є. Бо робила собі нашвидкоруч із тканини, купованої зовсім за іншою метою. Трусики пошиті за моєю викройкою, а бюстик - злизаний зі старого фабричного купальника (мені ліньки було продумувати технологію та шукати фурнітуру).

/Тут есть элемент халтуры: шила себе, по-быстрому и из ткани, купленной вообще на совсем другое. Плавки по моей выкройке, а бюстик снят с фабричного, потому что лень было строить, продумывать технологию и искать фурнитуру./







У нас у Дніпрі (найкращому місті в світі, доречі) відкрили аквапарк. От ми з малими його й протестували. Фоток не буде цього разу (але підемо ще і я пофотаю), тіки трохи розповім вам про як воно там для місцевих.

/У нас в Днепре (в лучшем городе на свете, кстати) открыли аквапарк. Пока без фоток, просто отзыв для местных./

• За вхід на територію можна сплатити картою, але на території аквапарку треба мати реальні гроші.
• Завдаток за камеру схову коштує 50 гривень + 50 гривень завдаток за ключі. Ключ видається на гумовому браслетику. Якщо не загубите, на виході отримаєте свої 100 гривень назад. Камера схову містка - ми поклали туди рюкзак та сумку із речами на чотирьох.
• Ціни на їжу помірні. Повірте.
• Є багато новеньких лежаків. Користування безкоштовне.
• Аквапарк невеликий. Але там є зона тотального гламуру для нормальних людей та дитяча зона для таких, як Гладкови, обтяжених двома плодами пристрасної любові. Є декілька великих горок і всі вони (тадааааам!!!) розташовані на "дитячій" территорії.
• Найекстремальніша гірка - "Унітаз" - завершується подібністю унітазу, де тебе крутить, поки не змиє. Змиває в невеличкий басейн, де я не спромоглася відчути ногами дно. ЯКЩО ВИ НОСИТЕ КОНТАКТІ ЛІНЗИ,  в цьому атракціоні їх змиє нафіг. 
• На території є ресторан, бар, бургерна, столовка та лоточок із шаурмою за 45 гривень.
• Є дитячий басейн (дитині зростом 140 см по пояс). Там трохи ковзаються кахлі на дні. Є зона із водичкою на 10 см, так що можна погулять із зовсім малими.
• Парковки як такої нема. Але є невеликий карман вздовж дороги машин на 10-15. 

• За вход на территорию можно оплатить картой, в самом аквапарке нужны бумажки.
• Задаток за камеру хранения 50 грн.+50 грн. за ключ. Ключ на резиновом браслетике. Если не потеряете, на выходе получит свою сотню. Ящик камеры хранения вмещает 2 сумки с вещами на 4 человек.
• Цены на еду весьма адекватны.
• Много бесплатных шезлонгов.
• Аквапарк небольшой. Но в нем есть десткая зона и несколько больших горок. Есть взрослый бассейн для весьма гламурного отдыха.
• Самая экстремальная горка - Унитаз. ЕСЛИ ВЫ НОСИТЕ КОНТАКТНЫЕ ЛИНЗЫ,   там их просто вымоет из глаз.
• На территории есть ресторан, бар, бургерная, столовая и лоток с шаурмой.
• Есть детский бассейн. Ребенку ростом 140 см воды по пояс. Есть зона с водичкой на 10 см, чтобы погулять с самыми маленькими.
• Большой парковки нет. Есть карман вдоль дороги на 10-15 машин. /

Дима:

- Хочешь Машу? Не? Ну Машу же? Ну она ж тебе нравится!! Нет? Ну ладно, как хочешь. Короче я вставляю, а ты сам решай.

Это Дима Пашке сочок с Машей и медведем предлагает. В коробочке такой маленькой. С маленькой же трубочкой. А я-то уж нафантазировала...

С Лехой, кстати, тоже ниче получилось.

Я тут, котани. У мене трошки криза. Чи-то творча, чи середнього віку. Або криза бо криса. Але я повернусь))).

Котіки, у мене вдома ремонт, усьо вкрито товстим шаром гіпсового пилу. Я не шию вже другий тиждень і мене ламає від того зі страшенною силою. Із превеликим зусиллям стримую себе, щоб не почати писати "вумні" пости. Але я повернусь, так що користуйтеся нагодою та відпочивайте від мене в ефірі.  Життя прекрасне, навіть коли нема як жити шити.

Уже декілька років субота у нашій родині - це святе. По суботах не миється посуд, їжа готується дуже рідко (тільки по настрою, а так - їмо готове), не робляться ніякі справи (окрім таких, що допомагають відпочити та розслабитись), майже не назначаються ніякі зустрічі. Останнім часом навіть не переглядаються новини та політичні ток-шоу. Субота у нас починається у п'ятницю ввечері. Навіть мої хлопці-дівчата на роботі знають, що моя суботапочинається о 16:01. Щоб усе важливе по роботі встигнути, я можу почати робочій день о 6 годині ранку або навіть напівшосту. Але у п'ятницю я не затримуюсь на роботі. Всі це знають. Якщо край як треба, я пороблю справи у неділю. Але субота - це день спокою та пофігізму.

Останнім часом важких днів багато. І ночей. Останні років 7 ми дуже багато працюємо. Плюс хоббі. Плюс якась суспільна діяльність. Останні 2 роки для мене були важкими фізично та емоційно і я не знаю, скільки це триватиме. Але поки субота у нас святе, я знаю, що не перегорю. Я навіть почала помічати, що у тижні, коли "крокодил не ловится, не растет кокос" (як оце зараз), десь у четвер я раптом починаю приходити до тями. Бо попереду субота. Я перезаряджуся. Я зупинюся. Я ні про що не думатиму. Я все відкладу на неділю або інший день тижня. Якщо буде треба, просто весь день лежатиму. Якщо треба - їстиму. Або піду безцільно гуляти. Але ранком неділі я буду нова я. Зі свіжими силами.

Воно, канєшно, було б пречудово, котани, якби усі ці скіки-то кроків чи етапів до вселєнського щастя, тотального успіху, любовної ідилії чи підкачаної дупи чогось там ще омріяно-важливого реально працювали. Береш так собі мануал із успішності, суворо дотримуєсся інструкції і все виходить (або входить, кому шо треба). Але я як дєвочка зі стажем вам скажу таку історію. От шукаш ти, наприклад, в інтернеті рецепт дюфлопе борщу. Дуже отвєтствєнно так. Читаєш відгуки реальних людей,  що його готували. Всьо вісім разів передумуєш. Морально готуєсся. Точно по рецептику усьо шинкуєш, шквариш и таке подібне. А на виході - лайно лайном невдача і всьо тут. І так багато людей жеж відписалися, що рецепт суперовий, що немає інших варіантів крім того, що в тебе руки растуть не там, де у нормальних людей.

Коротше, як не вийшов борщ по рецепту, прикиньтеся що то авторський буряково-томатний суп. Делікатесний та рідкісний. Ну їх ті рецепти щастя! Ми й самі з фантазією.

Оце саме так фейсбук проаналізував слова у моїй лєнті. Мабуть Цукерберг про мене шось таке знає, чого не знаю я. Але будемо вважати, що то моє підсознаніє нарешті до мене докричалося.

В житті будь-якої дєвочкі наступає момент, коли треба шось таке чисто для себе. Причому бажано, щоб воно було ТІЛЬКИ для себе. Щоб ніхто, крім себе не отримував від того задоволення. Тому чергове плаття із туфлями не канає. Тим більше, що для плаття та туфель потрібна оказія. А от білизна - саме те, чим можна балувать себе і без оказії, а просто під настрій. Так от у Гладкової теж настав той момнент. Десь рік тому...

В принципі, до цього все й шло останні декілька років, як я захопилася вінтажем. Але якось стрьомно мені було приступатися до такої тонкої справи, як пошиття білизни. Здавалося, що не вистачає мені навичок. Зараз нічого, в принципі, не змінилося. Просто фрустрація досягла апогею і я вже не в силах боротися із обмеженним вибором білизни у крамницях. Простою мовою кажучи, я не знаходжу те, що мені подобалося б. Я розумію, що пошити те, що подобається, ще складніше, але я хоч спробую. А раптом пощастить?

.. от така історія: ідеш собі ти до найближчого торгівельного центру у рамках суботнього променаду. Навколо романтіка, зимова казка: снігу по коліно, дорога вкрита товстим шаром води, що замерзла у формі буремних хвиль. І тут треба перейти дорогу - не жваву таку, другорядну - і раптом поліцейська машина. Ну чьо, можна перечекати, ми не поспішаємо. Зрештою всього -10 на дворі. Та ні! Зупиняється, пропускає, а поліціянти дивляться, щоб ніхто не поїхав, поки молода пара з дитиною на руках по-пінгвінячи ковзає по зебрі. А мужик, що обабіч вигулює собаку, буквально стоїть із роззявленним ротом. Бо дивина та чудасія. І навколо ані камер, ані спостегірачів. І навіть офіціно нова поліція Дніпра ще не запрацювала.

... або от іще ситуація. Субота, ранок. Світлофор на жвавому перехресті підморгує помаранчевим. І тут раптом чудова нагода проскочити із другорядної на головну! Пісня! А дядько у машині зупиняється, бо за 5 метрів попереду пара з малим зібралася переходити дорогу. Киваємо: "Дякую!",  а він такий наче так і треба робити. За шо дякувати?

... а то було ловили маршрутку. Під ногами вода, один малий на руках, другий тупцяє поруч та нудиться. Машина їде, зупиняємо її змахом руки. А водій їде мимо, показуючи рукою, що зупинка позаду, не можна аби де ловити маршрутон. Поліція патрулює. Штрафи. Правила. Безпека. І ми вирішуємо йти пішки, бо стояти сиро, більше маршруток не видно, а йти хвилин 20 лише. Да хрєн із ним! Приємно, що ПДД вже не просто формальність.

... і от ми йдемо по кризі, залитій талим снігом граціозною ходою молодої пінгвінячої зграї, аж тут під'їздить маршрутон. І зупиняється. Виявляється, перший водій набрав наступного і сказав, що там молодята із дітьми чекають на транспорт. А він нас наздогнав і зупипився. І за малого грошей не взяв. Тільки за дорослих.

... а то їду зі зйомок на таксі. Втомилась. Робочий день, потім зйомки на два сюжети одразу. Замовила таксі. Водій дзвонить: де зустрічати? Кажу, нє, не тре... вийду. А він приїздить до самого виходу й каже: "Та ну, погода така паршива, чого дитині по калюжах шастать?". Я його попереджаю, що мене до самого дома не треба підвозить, бо там на горку заїжджать, там усі застрягають, бо слизько. А він: ні, довезу якось. І везе. Обережно, не перевишчуючи швидкість. Вмикає поворотники навіть у дворах. Пропускає пішоходів вперед. А на дзеркалі заднього виду "Борітеся - поборемо..."

... і головне ніяких прапорів та мови. Тільки фрикативний "г"...

#люблюдніпро

Я зазвичай таке не пишу, старанно підтримуючи імідж молодої, не худої, перспективної та ніким нічим не обтяженої. Але ж годи ідуть... Біологічні часікі цокають, як то кажуть усякі умні люди.

От шановне панство любить запостить страшну історію про те, як горе-мама недогледіла дитинку і та випила засіб для прання, поїла котячого корму, вилила на себе гарячий суп і усе таке інше. Обов'язково слідують комменти типу: шо вона їх наплодила, як доглядати не вміє.

Ну, по-перше, у слові "наплодила" більше неповаги до дітей і до людської істоти в цілому, аніж но мами. Бо плодяться тільки воші, таргани, підзаборні псини й усе таке. Людей не плодять. Навіть остання алкашня не плодить дітей. Будь яка людина народжується і має право на повагу. Навіть якщо не пощастило із татом-дирехтором і мамою-свєцькою домогосподаркою левицею.

По-друге, от я вам зараз розкажу. Наш старший - абсолютно байдужий до шкоди. Він не лазить по шафах, не цікавий до небезпечних речовин. Ми до того звикли. В домі не треба нічого ховати. Можна заховати новорічний подарунок до його власної шафи і він його там не попалить. Але коли йому було рік та пару місяців, він вилив на себе мамину каву. Кава стояла далеко на високій поличці, була помірно гаряча, дитина тільки починала ходити. І все одно він примудрився вилити її на себе та до пухирів обпікти собі половину обличчя та плече. Досі не розумію, як воно трапилося. Я буквально на секунду повернулася до нього спиною.

А от молодший у нас в рік уміє розкрутити пляшку з ліками (ну ту, на якій захист від дітей), розібрати папужчину клітку, видкрити верхній ящик стола та витягти ножа. Немає такої шафи, щоб він не умів відкрити і механізму, щоб він не умів скрутити. І робить він це як нінзя: тобто ти на нього дивишся уважно, слідкуєш, а потім раз! - і він уже видавлює на себе зубну пасту. Воно вміє по бильцях крісла вилізти на підвіконня. Знає, що як не може дотягтися до полиці, треба притягти крісло, табурет, або іграшкову машину і видертися вгору. І все це 12 годин на добу, протягом яких нам -  живим людям з дітьми - треба митися, їсти, пити, ходити до туалета, відповідати на дзвінки, дбати про старшого, працювати повний робочий день та відчитуватися перед оточуючими, чого ми так погано виховуємо дітей, хіба не було презервативів, якшо так тяжко.

Так, буває, що батьки недогледіли. А ви знаєте, що воно таке? Коли ти настільки вичавлений, що не помічаєш навиворіт одягнену футболку? Що наливаєш собі каву і випадково знаходиш її охололою через 3-4 години, бо просто відволікся та забув? А! точно, треба спочатку стать кіборгом "бєз страха і упрьока", а потім плодиться.

Але треба прийняти той факт, що погані та неприємні речі стаються з усіма - хорошими і поганими. І якщо людина вважає себе хорошою, це не означає, що все буде тільки хороше. Вам хочеться вірити, що ви від чогось там застраховані, бо ви розумні, правильні та хороші люди, яких можна любить. Але то всьо фігня, що не має жодного стосунку до реального життя.

Усяке буває. Діти вчаться через шкоду і травми. І нічого з тим не поробиш.

Всьо, час знову надівати свою корону багіні, хвилинка людяності завершена. А оце вам для настрою (про собаку після 6-ї хвилини, але ржачно всьо).