Уже декілька років субота у нашій родині - це святе. По суботах не миється посуд, їжа готується дуже рідко (тільки по настрою, а так - їмо готове), не робляться ніякі справи (окрім таких, що допомагають відпочити та розслабитись), майже не назначаються ніякі зустрічі. Останнім часом навіть не переглядаються новини та політичні ток-шоу. Субота у нас починається у п'ятницю ввечері. Навіть мої хлопці-дівчата на роботі знають, що моя суботапочинається о 16:01. Щоб усе важливе по роботі встигнути, я можу почати робочій день о 6 годині ранку або навіть напівшосту. Але у п'ятницю я не затримуюсь на роботі. Всі це знають. Якщо край як треба, я пороблю справи у неділю. Але субота - це день спокою та пофігізму.

Останнім часом важких днів багато. І ночей. Останні років 7 ми дуже багато працюємо. Плюс хоббі. Плюс якась суспільна діяльність. Останні 2 роки для мене були важкими фізично та емоційно і я не знаю, скільки це триватиме. Але поки субота у нас святе, я знаю, що не перегорю. Я навіть почала помічати, що у тижні, коли "крокодил не ловится, не растет кокос" (як оце зараз), десь у четвер я раптом починаю приходити до тями. Бо попереду субота. Я перезаряджуся. Я зупинюся. Я ні про що не думатиму. Я все відкладу на неділю або інший день тижня. Якщо буде треба, просто весь день лежатиму. Якщо треба - їстиму. Або піду безцільно гуляти. Але ранком неділі я буду нова я. Зі свіжими силами.