У якомусь умному журналі писали, що справжня леді не говорить про усілякі неприємності типа какашок та про гроші. Ну, оскільки я не те щоб леді (і не претендую), то мені трохи можна. Але нічого цікавого с какашкамі у мене давно не було, то доведеться про гроші.

Я людина не те, щоб релігійна, бо релігія то опіум для народу, як казав класик. Але вірю в Бога та в те, що всесвіт існує за духовними законами так само, як і за фізичними. Наприклад, є фізична гравітація. Коли більше тіло притягує до себе менше (пробачте мене, блондинку, за спрощенне формулювання). Є гравітація духовна, що працює так само. Тобто більше тягне до себе менше, а менше, як не хотіло б, не сильно може сопротивляться. Ну то лірічєскоє отступлєніє. Так от про гроші.

Їх ніколи не достатньо. Бо чим ми більше заробляємо, тим більше хочемо витрачати. Але наявніть грошей це не ознака благовоління Бога, небес, всесвіту до вас (чи у що ви там вірите). Гроші це просто гроші. Ось у нас хороша полоса, вони у нас є. От щось трапилось, вони кудись поділися.

Є таке поняття "шолом". У прикладному побутовому сенсі це повнота. І мир. Злагода. Коли ти хочеш десь бути, бо в тебе там душа відпочиває. Коли об'єктивно багато, що не так, а все одно добре. "Шолом" досягають люди незалежно, від їх релігійної орієнтації (яка крамола!). Шолом дається тим, хто поважає та виконує духовні закони, за якими існує всесвіт. Бо вони працюють, як гравітація - незалежно від нашої віри в них. Але шолом не кінцева зупинка. Він теж буває різного ступеню та якості. І повний шолом доступний лише тим, хто... Ой, вибачте, ще одна тема, про яку леді неможна говорити.

Та я не про те. Злагода - має більшу духовну "масу", ніж достаток чи гроші. Тому гроші не притягують шолом. А шолом - злагода - гроші може (може!! але не обов'язково буде) притягнути. Будьте мудрими і добрими та поважайте духовні закони функціонування всесвіту. І будете ситими та одягненими в усі часи.

А фоточка ні до чого (то у нас знову Сушечка була, скоро постараюсь дописати маленький рекап). Просто посміхнуся вам))). Піду працювать та обіцяю гарний фотопост з обновками у найближчому майбутньому (як тільки дохворію).

Всім цьомки!

Я поставила таку рішучу крапку у своїй заяві, що сіруватий тоненький дешевий папір прорвався наскрізь. На додачу у ручці закінчилося чорнило та дописувати довелось червоним. Символічно. “...бо не бачу у цьому сенсу...” Да пішло воно… Треба було поспішати, поки стурбовані родичі не заблокували картки. Телефон вимкнути. Стоп. Зара зіллю гроші на рахунок, про який ніхто не знає. Може, для такого випадку відкривала? Так, таксі. “Аеропорт” - машинально.Сраний мобільний інтернет. Давай уже. Небагато… Ні, звичайно, заберу не все. На Турцію ж відклали, хай хто хоче їде. Не я. Дістали товсті сраки та розмови про халявну жрачку.Все. Вимикаюсь.О, приїхали.

Куди тут у вас летять, куди віза не треба? От мені туди. В один. Економ. Нема? Пішло воно!.. Давайте свій віп. Да пофіг мені на віп зал очікування. Хоча...Зробіть ласку, як питатимуть, мене тут в житті не було. Кафетерій? Можна… Сідаю у куточку та намагаюсь робити вигляд, що роблю так,щонайменше кожний вікенд. Вікенд… ба які ми вже рафіновані. Чорт, що за ціни! Це та кава,що нею дикі коти сруть? Нічого більше нема? Водички? Пхе! Давайте свої фекалії. Ну, не ваші. Приносять… Намагаюсь пити ніби воно мені подобається. Нє, от жеж лайно!

І тут помічаю - дивиться на мене. З протилежного краю кафетерію. Зуби білі, чи не вставні часом? Я криво посміхаюсь у відповідь та роблю такий великий ковток з чашки, що піна залишається на кінчику мого довгого незграбного носа. Чорт! Серветки закінчились! Переставити ноги, щоб не видно було стрілку на панчохах? Та пішло воно!.. Чого я взагалі у панчохах у кінці травня? Сраний дрес код…Сраний...Треба вчитись вже лаятись.

Я досі не розумію,чого він до мене підійшов.Невже в мене настільки жалюгідний вигляд? Що я така не балувана увагою? та ні, не те щоб страшна...ну звичайна мабуть… та блін, ніяка я! Абсолютно ніяка!

Сідає, не питаючи дозволу. Боже,чого ж у мене недосекс так на морді написаний? Не на морді, на обличчі. Не написаний. Просто привернула увагу. Хіба я така вже кікімора?

Приємний голос...низький, хриплуватий. Без натяку на беспардонність...Що? Куди лечу? Зара подивлюсь… От, написано на квитку. Не може бути! Теж туди? Ні не у справах. Життя змінюю. А ви?.. торговий представник...Та нашо мені, що ти продаєш, після літака я тебе більше не побачу… Чи може ловити момент, поки нема куди подітись?

Так, вже посадка...Що, й місця поруч? Неймовірно,...мабуть таки доля. Втомлено киваю майже не чуючи. Він явно розпускає хвоста переді мною. Екзотики захотілось? На тобі. Екзотичну чучундру.

Всілися. Не чую, що там каже стюардесса. Пофіг. Все. Дивне почуття в момент зльоту. У шлунку. Не в серці. Чи мені більше часу треба, щоб почати рвати волосся щоянакоїлаприймітьдодому? Ні. Нічого такого….Просто втома та безмежна пустеля вигорілих емоцій..Летіти довго.Що робити з попутником?

А з ним напрочуд легко говорити. Ловлю себе на тому,що сміюся, закинувши назад голову та не зважаючи на оточуючих. Як в школі. Боже, та невже ж у мене таке жалюгідне життя, що я не сміялася нормально скільки вже років?

Аеропорт майже пустий. Сезон відпусток ще не почався, мабуть. Мета візиту? Нове життя, мабуть… Звідки я знаю? Ні, зупинитись нема де. Готель за три кроки від готелю. Ок.

Треба подумати. З дому втекла, а що ж тепер робити з собою? Мабуть, найперше, купити нормальний одяг. Зняти панчохи. Виспатись. Випити? Випити! У готелі напевно має бути бар.

У барі порожньо. Бармен протирає склянки так зосередженно, начебто важливішого зайняття у нього нема. Сідаю біля стійки. Треба завтра ж купити собі нормальний одяг. Спекотно. Під стелею крутиться вентилятор з характерним таким звуком, ніби повітря густе. Воно й справді густе. Гаряче. Мов у духовці. Коли він з”являється біля стійки, майже не дивуюсь. Мабуть, таки доля. Ні, я не проти. Те саме, що й вам. Далі - як у кіно. Нестримний жар цілунків та тремтіння у ліфті. Відірівані ґудзики (завтра ж з ранку куплю щось нормальне). У темряві перекидаємо речі в невеличкій готельній кімнаті. Повтори. Знову. Знову. Бо, може, завтра знову сидітиму одна.


Чорт, що ж я вчора пила? Чи скільки? Пофіг, все одно у мене безстрокова відпустка. Він лежить поруч. З охайненькою такою діркою у лобі. А так майже як живий. Боже, що ж я таки пила вчора? У сумці має бути анальгін. Що це? Мішечок. Чорний оксамит. За законами жанру там має бути жменя прозорих камінців.Ха!.. вони там є. Так, анальгін.А це що? Флешка… не моя. Я, мабуть, ляжу. На свою половину. Він не заперечуватиме. А завтра, як прокинусь, або цього не буде, або придумаю, що робити далі. Любий, тобі не потрібне простирадло? То я вкриюся?

Я, канєшно, женщіна опитная та с фантазією, але навіть я не розумію, нашо ультразвук черевної порожнини, коли пацієнт скаржиться на соплі та температуру. Мабуть наша лікар передивилася доктора Хауса. Або просто дуже сильно любить свою роботу. Так сильно, що аж прямо шукає, що б його ще полікувать. Як ото знаєте любителі повидавлювать прищі: уже всьо видавили, а хочеться ще. То воно знаходить якусь цятку та почина її колупать. Розколупає, нє, задумливо так, не прищік.

Ото отак ми з малим попали. Підскочила температура під 40, викликали швидку та поїхали до шпиталю. Воно, канєшно, діло нужне, але щось починає нагадувати квест з пошуку неіснуючих хвороб. Ось наприклад, скажіть мені, нашо в шестимсячної дитини брати кров на цукор, коли в анамнезі немає підходящих скарг і хворих на діабет родичів теж нема? Ну то я звичайно повстала проти цього. Ну то таке...

Знаєте, у нас часто нема прав лише тому, що ми їх не відстоюємо. І не наважуємось піднімати голос, бо людина з дипломом лікаря вже по замовчуванню бог стовісімдесятого левела. А ви знаєте, що ви маєте право запитати, що та навіщо вам роблять? Моїй дитині тіки шо перевірили нирки без скарг та з нормальними аналізами сечі тільки тому, що в малого припухла пичка (хоч я й казала, шо то сімейне).  Якби це не був ультразвук, а щось болюче, я б їх просто послала...

От сидимо тут четверту добу без температури та другу без хрипів у легенях (хоча з початку не було впевненлсті, що вони є). Малому призначають нові аналізи, вишукують привід тримати нас тут, прогнозів не дають, бо то не точна наука. А за вікном весна, квітень, свіженький сніжок... Корочє, доколюєм курс антибіотиків і валім. Під свою отвєтствєнность. 

/фото - барвінкова/

В мойом возрастє та з моїми двома дЄтьмі мене часто питають, як я все встигаю. Відповідаю чесно - ніяк. У мене срач у кухні, а діти в зимовий період як ескімоси - миються тоді, коли починає воняти. Але все-таки я реально встигаю всього потроху, тому маю право на публікацію деяких лайфхаків. Я така людина, що чим більше я роблю, тим більше встигаю. Мені треба робити декілька речей одночасно і тоді я щаслива та задоволена. Я розумію, що не всі такі. Але час для всіх однаковий - його однаково 24 години на добу для всіх. У мене позиція така: час - це ресурс, якого ніколи не стане більше. Отже, його завжди буде не вистачати. Тобто треба навчитись використовувати так, щоб вистачало на головне (ну і визначитись з головним).

1. Правило айтішніка: як працює, не чіпай

Серйозно. Не треба чініть не поламане. Бо тоді точно зламається. Моя дитина не їсть каші, брокколі і ще там щось. Але Алекс активний, розумний, веселий. Я не буду робить йому психічну травму, пов'язану з їжею лише тому, що МОЗ вважає, що дитина його віку повинна мати такий і такий раціон. Хай спокійно їсть те, що їсть. Там розберемось.

2. Самоіронія наше всьо

Над собою треба вміти поржать. Щоб не плакати. Я доросла дівчинка з такою собі сталою самооцінкою. Мені не так важливо, чи мене хтось похвалить чи ні. Я знаю свої слабкості та свої переваги. Я можу дозволити собі сміятись над собою. Кажуть, що сміх подовжує життя. Так от сміх над собою подовжує молодість, бо не можна надто серйозно ставитись до себе. А ще треба вміти сміятись над обставинами, які ти не в силах змінити.

3. Не важливе не важливо

Для усіх "не важливе" своє. От для мене не супер важливо, чи прибрав малий іграшки. Тільки не починайте! Для мене реально це не принципово. Награється, прибере. Не прибере, коти вкрадуть. Хоче зберегти цілісніть колекції, навчиться прибирати. І я не буду рвати через це нерви. Або от, наприклад, ідеально чиста кухня кожен день мені не потрібна. Комусь це важливе, а вторинне інше. Але не суттєве не має забирати багато часу та сил.

4. З роботи треба піти

Коли працюєш з дому є така лажЕчка - ти не йдеш з роботи, бо твій дім замінює тобі офіс. Тому моє залізне правило: 8 (максимум 10) годин роботи на добу, а потім комп'ютер виключається і я займаюсь іншими справами. Мій робочий день триває 8 годин чистої роботи. Тому я маю так планувати робочий час, щоб все встигнути. Як не встигаю, зрозуміти, чому, та переформатувати підхід до роботи. Але то тема для іншого великого поста.

5. Нам не підходить чиясь система, бо ми не хтось, а ми

Є багато систем, що обіцяють вас навчити "впіхнуть нєвпіхуємоє" (щось нєпрілічно вийшло). Але той факт, що у когось воно спрацювало, не означає, що воно спрацює у мене. Так, я ризикую винайти велосипед. Але автори "диво-систем", як правило не зважають на унікальність кожного окремо взятого випадка. Тому я не покладаюся на магічні "сім кроків" чи "десять етапів". Оце як раз той випадок, коли треба відчути, що вірніше: пливти за течією чи долати спротив.

6. Купувати спокій

Це нечувано, але... Якщо я втомилася, їсти готує Діма. Якщо втомилися обидва, їсти готує супермаркет. Всьо. І хай весь світ зачекає.

7. Перше правило какашок: ніхто не говорить про какашкі

У нас двоє дітей: на разі одному 8 років, а другому 6 місяців. У нас троє котів, папужка та черепаха. А ще повноцінна робота у нас обох (тобто в мене з Дімою, бо як інакше увесь натовп годувати). Отже, какашок достатньо. Тому ми не обговорюємо колір та консистенцію. Ми говоримо про книги, кіно, політику, релігію, менеджмент, філософію. Але не про какашкі, бо їх достатньо і вони не мотивують.

8. Правила треба порушувати

Правила хороші тоді, коли все стабільно. Тобто ніколи. Правила - це не кістяк і не основа. Правила - це маршрут на ґуґл мепс. Але буває альтернативний маршрут. Або ефективний маршрут. Або безпечний маршрут. Або швидкий маршрут. Або короткий маршрут. Або маршрут з краєвидами. Або новий маршрут. Або маршрут на мінімум бензину. Або маршрут на улюблений плейлист. Або маршрут без ям. Або... Ви розумієте, до чого я?

I have been very immobile during last 6 months because of our younger boy. He is not into putting on too much clothes. Thankfully now the weather is getting warmer and hopefully we will get out more.

Because of this staying indoors most of the time I had to learn to shop online. Next is one of my favorites because it is fast and you always get what you see.

I am not buying much clothes for myself because it just does not fit well (and yes, I enjoy making my own). But I got something for my man: Washed blue cotton jacket, chalk colored chinos, and some shoes. And then I have created some simple outfits for him using the magic of polyvore. Just to show him how he could wear his new clothes nixing it with stuff he already got. Well, this was fun and looks like he liked it. Now I need to find a yellow pullover and a grey vest for him ))).

Лишенько, квітень почався, а у блозі пусто. Насправді, перший тиждень видався зайнятим. Дєнрікі у старшого малого, мене та свекра. Не те, щоб святкували, та малому наробили смаколиків до школи. На роботі - початок нового фінансового року і тому страшенно багато всього робити. Не встигаю геть нічого {окрім роботи}. Та то таке. Напишу про шопінг у британському Next та весняний гардероб для мужчини.

Я вже казала якось, що через малого доводиться закуповуватись у інтернет-магазинах. Для мене, як для кінестета, це важкувато. Мені все треба мацати, м'яти та нюхати. Тому якщо купувати щось вагоме, намагаюсь робити це в перевіренних виробників. Next мій другий улюблений інтернет-магазин. Перший - kedoff.net. За швидкий сервіс. Next другий, бо трохи мені не вистачає людини, якій можна поставити питання про товар. Все дуже добре автоматизовано, це прискорює доставку, але якщо "не попала" у точку із замовленням, то лише вертати продавцю. Але, треба сказати, такого ще не було. Все відповідає опису та фото, розміри збігаються точно.

Ще одна важлива "плюшка" - безкоштовна доставка при замовленні більше, ніж на 250 гривень. На українських сайтах сумма замовлення для безкоштовної доставки становить від 500 гривнів. Доставка - протягом 4-6 робочих днів. Це замовлення приїхало рівно через 3 доби. Причому додому, а не кудись на склад чи щось у такому дусі.

Цього разу замовили Дімі піджак, чіноси та кеди. Модній буде, страшне. Аж боюсь його на вулицю самого випускати. Ну, і щоб трохи розвинути тему, у поліворі наваяла я йому декілька луків з новим вбранням та враховуючи те, що вже є. Светра та жилетку ще доведеться додати. Але в цілому нічого так вийшло. Головне функціональненько та з мінімумом шмаття у шафі.