1

Це був не найвдаліший його день. Чесно кажучи, у нього майже ніколи не було вдалих днів або навіть половинуднів. Може так - щаслива година та не більше. Важко пояснити, чому. Звичайно, він був негарним. Знаєте, дуже важко бути гарнюнею, коли очі в тебе постійно на мокрому місці, а ніс мало не посинів від постійного шмигання. Хлопчик так його и називав - Фухалошмигало. Бо він або важко зітхав (фуууууух), або шмигав носом. Звичайно, у монстрячому світі у нього було своє монстрійске ім’я, але хлопчикові так важко було його вимовити чи запам’ятати, что він вигадав власне прізвисько для нього.

У Фухалашмигала не було друзів. Може тому, что у нього майже ніколи нічого не виходило. Або у нього нічого не клеїлося, бо не було друзів. Хай би там як, але монстр надзвичайно зрадів, коли познайомився з хлопчиком. Це надзвичайно цікава історія, але я розповім її якось іншим разом.

Цього дня у Фухалашмигала настрій був не просто поганенький, а такий поганий, що якби настрій був печивом до молока, молоко б скисло, а живіт після такого пригощання болів би цілісінький тиждень.

Все почалося з самого ранку. Фухалошмигало прокинувся у поганому гуморі, бо він знав, що нічого хорошого його сьогодні не чекає. Йому дуже не хотілось прокидатись та вилазити з ліжка, та згодом він таки встав и поплентався до ванни, щоб почистити свої монстрячі зуби та трошки довести до ладу густюче монстро-хутро. Аж тут сталася перша неприємність: як тільки Фухалошмигало подивився у дзеркало, воно тріснуло з гучним “Дзень!”. Якщо чесно, це не означало абсолютно нічого - просто монстрів сусіда за стінкою вішав нового сімейного портета та занадто сильно гепнув по цвяху у стіні молотком. Але Фухалошмигало був такий засмучений, що пробурмотів:

- Ну от, я такий негарний, що навіть дзеркало не хоче на мене дивитись.

Він важко зітхнув (“Фууух”) та поплентався снідати. Їжа йому не смакувала - вона здавалася надто солоною. Але ж це відбувалося лише тому, що майже увесь час Фухалошмигало ридав над своїм нещасним життям и солоні сльози з його сумних очей заливали все. Та монстрові це зовсім не спало на думку - він так звик бути найнещаснішою істотою у світі монстрів, що вирішив, що йому “поталанило” купити найгіршу їжу у крамниці.

Важко було сподіватись на якесь бодай трохи нормальне продовження дня із таким його початком. Але, принаймні, сьогодні у Фухалашмигала був вихідний, отже він не боявся, що з ним станеться щось неприємне на роботі, на очах в усіх інших монстрів. Треба було лише якось без особиливих пригод та неприємностей дожити день до вечора.

2

Засмучений невдалим початком дня, монстр вирішив піти прогулятись. Він любив просто тинятися вулицями містечка, але він відчував себе таким негарним та нікому не потрібним, що для своїх прогулянок він обирав час, коли майже усі монстри сиділи по домах, пили ароматний какао з коржиками та читали вголос книжнки. (Є така улюблена справа у монстрів, але про це іншим разом.) Фухалшмигало навмисно працював у вихідні,щоб не бачити, які усі навколо щасливі та веселі, тому що в такі хвилини він відчував наскільки він сам нещасливий та одинокий. А вихідні монстр брав собі тоді, коли всі інші жителі монстро-міста були на роботі та не могли бачити, як він самотньо тиняється містом, час від часу витираючі сльози зі своїх почервонілих очей.

От і цього дня монстр дочекався, коли всі підуть на роботу та вирушив з дому. У Фухалашмигала в монстро-місті були, звичано, свої улюблені місця. Здебільшого то булі якісь усамітнені закутки, про які мало хто знав. То були зовсім непогані місця. Але всі монстри були так зайняті своїм щастям, що їм ніколи було роздивлятися на місто.

Одним з таких місць був старий парк. Він був геть занедбаний та нікому не потрібний. Там ніколи не відбувалося нічого страшного, ви не подумайте. Просто потроху монстри та їх монстрячі діти перестали приходити сюди, щоб погуляти та погратися. І з часом парк почав дичавіти та вмирати. Гарненькі доріжки, на яких раніше можна було кататися на самокатах та великах, потріскалися та заросли густючою жорсткою травою. Гілля дерев розрослося та стало закривати сонце навіть у середнині самого спекотного та сонячного дня. Дикі квіти та трави повиростали та стали такими високими, що в них можна було заблукати, як у справжнісінькому лісі. Коли хтось випадково потрапляв до парка із думкой навести тут лад, він швидко розчаровувався - надто багато зусиль треба було б докласти, щоб парк мав хоч трохи пристойний вигляд.

Але Фухалошмигало дуже сильно любив це місце. Не лише тому, що тут він міг усамітнитися і бути впевненим, що його ніхто не знайде. Хоча це й було дуже для нього важливо. Просто монстрові здавалося, що вони з парком дуже схожі та майже друзі.

Отже монстр дістався свого улюбленого парку. Я не буду розповідати про усі нещастя, що сталися з ним дорогою - а їх було дуууже багато - та, врешті решт Фухалошмигало увійшов до парку через величезні заїржавілі ворота...



Далі буде)))