Нам пишуть в редакцію обєспокоєні гражданє. Буцімто Гладкова останнім часом (судячи з блогу) лише їсть. Так от я офіційно спростовую цю інформацію. У Гладкової просто криза. Криза підвищенних стандартів.

Коли Гладкова була юнна та неіскушонна, вона багато чого робила та була щиро цим задоволена. Від усякого свого витвору вона радісно підстрибувала, мружила свої хитренькі, трохи східні оченята та сповіщала світові, шо вона знову молодець. Але знаєте, коли щось робиш, з'являється апетит до більш складних задач. Принаймні, у мене. А коли починаєш робити щось складніше, виявляється, що це реально складно. До того ж на навіть просте перестає виходити, бо відкриваються очі на численні недоліки, а воно ж має бути або ідеально, або ніяк. А ніяк не катить, треба зробити, бо я ж не барахло.

Останнім часом щось у мене фіаско слідує за фіаско. Фіаско, може трохи гучнувато сказано. Але то моє самосрпийняття. От шила до пари спідничці жакет. Мало того, що мені перестало подобатись, як він сидить, так його ще й випрати довелось. Так один, собака, нелинючий рожевий шарф полиняв на білий комірець. Або почала я шити вінтажні штанці, так із моєю нестандартною дупцею та кривими руками мені, мабуть, зась їх дошити. Можна, але посадка неідеальна і мене це категорично не влаштовує.

А мені так зараз треба, щоб у мене щось вийшло... Щоб аж натхнення було на все інше. Мораль, котани, така: не хочете відчувати себе безрукою кракозяброю, не беріться ні до чого. Бо нашо воно вам треба?

Всім цьомки!