Ми нещодавно похворіли. Усі. Сильно. Спочатку Льоха. Температура вище за 38, соплі, сльози і усе таке інше. Як тіки Льоша почав вичухуватись, синхронно слягли усі інші: Діма, Паша та я. І тут п'ятимісячний Павло відмовляється їсти. Ну самі розумієте, що він може
їсти у свої місяці? Правильно, мене. Ну, ясне дєло, я одразу ґуґлити на предмет "дитина відмовляється від грудей" і всьо такоє. Я вам передать не можу, чого я навчилась...

Виявляється, дудоніть сісю то зовсім не рідкісне статєве збочення. Це абсолютно нормальне зайняття для звичайненького такого ляльки-засері. А ше можна жерти матір. Теж непогана альтернатива. Або висіти на сисі. От ви мені скажіть, куди дівається мозок після пологів? Не можна ж його, пардон, витужить разом із дитиною. Вибачте усі, кого природа покарали живою уявою.

Знаєте, була така категорія мам та бабусь, які усім гостям, друзям, нареченим та навіть випадковим людям намагались показать голопопі фотографії. Тепер, мені здається, намалювався новий клас. От уявіть, приходите ви до свого хлопця, а вам його бабуся: "Мусєчка, ви ж подбайте про бусіка. Він у дитинстві такий тугосєря був, йому кожен день кашки треба їсти."