Знаєте, воркінг-мам то діагноз, палка історія кохання та ненависті (до статусу та способу життя), стресу повнеє все і нескінченне питання типу "колиценарештізакінчиться". Оце стоїш собі, качаєш мєлкого (така собі гірька за 7 кіло), великим пальцем правої ноги граціозно клацаєш мишку, щоб перевірити що там пишуть скайпом, лівою ногою ганяєш з ліжка перезбуждену кішку (не одночасно, канєш, бо то було б кунфу)  і думаєш: "Боже милий, мені ж так мало треба, а ти все можеш. Ну хай воно засне, поки кава ще хоч трохи тепла." І тут раз - мале сопе у дві дірки та не подає ознак сознатєльності. Так шо треба бігом пить каву мєга ковтками, поки манюнь не прокинувся.