Коли ми почали зустрічатись, деякі люди мені казали: "Нашо тобі той Діма Гладков? Він слабий нєкрасівий мальчік. Давай скинем його з обрива, бо у нас у Спарті є нормальні". Ну такі, з кубікамі на пресі та у золотих обладунках. Ну, не прям так, ну суть така. Ну я ж женщіна не те, щоб опитная, але при розумі. Я тоді подумала: "Кому яка різниця, що він за мальчик? Важливо ж, що з нього виросте." Ну шо сказать? Не підвела мене інтуіція. Живу тепер з нєслабим таким красивим мущщіною. Бо знаєте, кубіки та обладунки речі пріобрєтаємі (і втрачаємі теж, до речі). А до того ж і не життєво необхідні.

Нє, у нас не річниця і я ні в чому не винувата. Так, накатіло...