У нас видалося декілька складних тижнів, коли було не до кулінарних вивертів. Або були виверти, та не було наснаги викладати їх до блога. Вибачайте, виправляюся.))) У нас цьогоріч абсолютно чудова осінь: тепла, сонячна, золота, сповнена пахощів опалого листя та майже абсолютно бездощова. Але усе змінюється. Нарешті листопад (за два дня до свого кінця) вирішив стати туманним та сірим. Відтепер будемо розварбовувати все, що тільки можна. А особливо їжу.

Сьогодні у нас буряковий смузі-суп. Він яскравий, смачнющий, трохи солодкуватий, абсолютно доступний усю зиму.

З чого готували:
- 2 бурячки
- 2 помідорчики
- 2 морвинки
- цибулинка
- півголовки часника
- зелень
- авокадо (вибачайте, у мене слабкість до нього, іноді пече, як перед смертю. Але з огляду на загальну бюджетність супчика, можна і порозкошувати)

Спеції:
- Червоний солодкий перець
- Лаврове листя
- Мелений корінь селери
- Чабер

Як готували:
Розігріваємо 1-2 столові ложки олії (оливкової, але можна й соняшникової) у каструльці, розрізаємо томати на чотири частини та вкидаємо. Заливаємо туди ж півсклянки гарячої води. Коли помідори трохи пом'якшали та шкірка від них почала відділятися, видкидаємо все на сито та перетираємо, щоб отримати сік та пюре, а шкірку та насіння викинути.


Тепер нарізаємо буряка невеличкими кубиками. Такого ж розміру шматочками нарізаємо моркву. У ту саму каструльку наливаємо 1-2 столові ложки олії, закидаємо туди моркву із буряком та наливаємо півсклянки гарячої води. Накриваємо кришкою та залишаємо. Треба буде періодично перемішувати та додавати трохи води, щоб не пригоріло.


Коли буряк пустить сік, додаємо спеції та крупненько нарізану цибулю. Знову додаємо півсклянки гарячої води та олії. якщо треба. Накриваємо кришкою, хай тушкується, поки овочі не стануть м'якими.


Коли овочі приготувалися, додаємо часник. Можна розрізати зубчики навпіл, або кинути просто так. Перемішуємо та залишаємо на слабкому вогні ще на 3 хвилинки.


Всьо майже готове, пахне так, що сил немає. Забираємо лаврове листя, додаємо крупно порізану свіжу зелень та томатне пюре із соком. Тепер треба подрібнити у кухонному комбайні або блендером. Якщо вийшло густувато, додаємо потрохи окропу до бажаної консистенції.


Тепер у тарілочку, трохи сметанки або тофу, нарізаний скибочками авокадо та зелень. Та зі свіжим хлібчиком... Блін... знову їсти кортить...

От іноді хочется взять цього мущщіну і добряче натицять його мордою у його ж власну калюжу: "Ну скіки можна казать? Ну хіба я не просила-попереджала-возмущалась-причитала? Ну шо ти за таке? Усі ж люди, як люди...". Але усьо це риторіка та неконструктив, бо почуття провини та морда у власному лайні стосунки будувати та зберігати не допомагають. Доведеться посміхнутись, обійняти, поцьомати та подмухать на вавку за потребою.

Я, канєшно, панімаю, шо сильно ризикую, бо Бельмондо може й посперечатись. Але, як мені не світить Брюс Вілліс у спутніки жизні, то треба свого мужчину прихорошить. Зовсім трошки, щоб перед людьми не стидно.

Котани, вибачайте за режим тиші: Просто катастрофічно нічого не встигаю та трохи прокрастінірую. Ось вам відос в лєнту поки що. Кому цікаво, ловіть це та більше корисностей на Дніпропетровському державному по середах, о 13:30.

Взагалі-то, я та ще швачка. Якщо бути чесною, то я не пошила ще жодного жакета "по правилах", але чи це мене має зупинити? От припекло випробувати кутюрну технологію, на тобі головняк. Насправді, то я так хизуюся. Я собою пишаюся, що наважилася. Звичайно, виходить не все і не так, як хотілося б. Але все одно воно того варте. Костюм наближається до завершально-оздоблювальної стадії, а я вже стільким речам навчилася.

Та спочатку невелике пояснення. Не знаю, чи помічали ви, чи ні, але піджаки, пальта та жакети завжди мають більш "жорстку" форму порівняно із сукнями або сорочками. Це все тому, що деталі жакетів, польт та піджаків дублюються спеціальними матеріалами, що допомагають їм зберігати форму.

Верхня, плечова, частина продубльована двома шарами відносно м'якої бавовни

Зараз усі фабричні речі дублюються клейовими матеріалами: вирізається частина потрібної форми та за допомогою праски приклеюється до основної тканини одягу. Раніше, коли не було клейових матеріалів, використовували просто цупку тканину, пришиваючи її вручну потаємними швами. Це довго і тому масовий пошив так не робиться. Але насправді дорогі речі ще й досі роблять вручну за старими технологіями.

Ручна простьожка  - коли робити це руками, можна додатково регулювати ступінь жорсткості. Але на весь жакет мене не вистачило. Там, де була потрібна максимальна жорсткість, шила на машинці.

Можливо, це робиться від професійного задроства консерватизму, але маю сказати, що різниця є. Жакет, виготовленний за старовинною технологією зберігає форму, але залишається пластичним. До того ж, іноді клейові прокладки починають відклеюватися та на поверхні тканини з'являються некрасиві пузирі.

Тканина у горошок - то мішковина маленької кишеньки.

Для дублювання жакета я використала 2 типа тканини різної пластичності та жорсткості. Це для того, щоб домогтися бажаної ступені жорсткості готового жакета. Не дивіться, що частина прокладки у квіточки))). Насправді просто не змогла знайти правильну бортовку, та вирішила використати бавовну: вона має потрібну мені м'якість, на дає усадку, та "дихає".

Цей "пояс" називається "сантюр". Він забере на себе частину навантаження, щоб жакет красиво прилігав по талії, а тканина не розтягувалася.

Перечитала безліч матеріалів та точно знаю, що халтури тут достатньо. Але виправдовую себе трохи тим, що з моїми пацанами охайніше зробити просто неможливо. Шити доводиться або після того, як малий ляже спати, або "короткими перебіжками", поки Діма розважає бешкетенят. Так шо, капцями не кидаймось))).

Ненавиджу вшивати рукави. Особливо, коли сама конструювала. Мені це ніколи не вдається так, як хотілося. Але на те вона й практика....

Мій старенький саморобний "помічник". Він зараз трохи більший за мене, але все одно допомагає.